За одним столом

Поліна зайшла до кабінету Даріана без стуку.

— Треба зібрати їх, — сказала вона. — Усіх. У кімнаті відпочинку.

Даріан підняв очі від екрана.

— Навіщо?

Поліна поправила окуляри.

— Макс третю годину сидить у тренажерці і дивиться в стіну. Аліса не виходить з кімнати. Сай за весь день не сказав жодного жарту.

Даріан помовчав.

— Що ти пропонуєш?

— Настільну гру.

Пауза.

— Дій, — сказав він.

Поліна кивнула, але не пішла.

Вона стояла перед його столом і дивилася на нього.

Даріан підняв очі від екрана.

— Що?

— Ти теж.

— Ні.

Поліна нічого не відповіла.

Просто продовжила дивитися.

Кілька секунд Даріан витримував це абсолютно спокійно. Потім його обличчя ледь змінилося, і він раптом тихо засміявся.

— Добре, — сказав він. — Давай.

Через пів години на столі в кімнаті відпочинку лежала стара коробка з "Монополією".

Сід мовчки стояв біля стіни, схрестивши на грудях руки. Грати він відмовився одразу — просто спостерігав. Поліна теж не грала. Вона взяла на себе роль судді та банкіра.

— Стоп, — Поліна завмерла, поправляючи окуляри і уважно дивлячись на поле Даріана. — А звідки тут третій готель? Ви ж тільки-но...

Даріан спокійно склав руки на столі.

— Інвестиції не терплять зволікань, пані суддя. Ваш хід, Максиме.

Максим мовчки взяв кубики. Кидок. Фішка зупинилася рівно на Хрещатику.

Даріан ледь помітно схилив голову:
— Дві тисячі доларів оренди.

Максим важко подивився на Даріана, потім на його пластикові готелі.

— Я викликаю пожежну інспекцію і санепідемстанцію. У тебе не працює витяжка, а в підвалі щури. Готель опечатано. Ти мені ще винен компенсацію за моральну шкоду.

Аліса радісно заплескала в долоні.
— Максе, це так не працює! У шефа скрізь свої люди. Твоя інспекція приїхала і випадково загубилася в тому самому підвалі зі щурами. Плати.

— Ніхто нікуди не загубиться, — відрізав Максим. — Я приїхав з "Альфою". Ми вибиваємо двері.

Поки Поліна відволіклася на суперечку, пальці Сая плавно ковзнули в коробку з касою і витягнули звідти купюру в п'ятдесят доларів. Але не встиг він сховати її в рукав, як важка долоня Макса опустилася зверху, притиснувши його зап'ястя до столу.

Сай навіть не здригнувся. Він повернув голову до Макса і чарівно посміхнувся.

— Поклади на місце, — сухо кинув Макс, не прибираючи руки.

— Я просто тестував систему безпеки банку, — лагідно пояснив Сай, повільно повертаючи банкноту в коробку. — Слабенька охорона, пані суддя. Потрібен аудит.

Макс відпустив його і знову повернувся до карти.

— Максиме, я як незалежний суддя офіційно заявляю, що це економічна гра! — Поліна схопилася за голову. — Яка "Альфа"?! Ти просто повинен заплатити оренду!

Сай миттєво зорієнтувався і підсунувся ближче до Максима, знизивши голос до змовницького шепоту:
— Максику, братику. Бачу, в тебе тимчасові фінансові труднощі. Як надійному партнеру, можу запропонувати мікрокредит. Всього триста відсотків річних. Гроші даю готівкою під заставу твоєї... що там у тебе є? О, під заставу твоєї фішки.

Максим повернув до нього голову:
— Я тобі зараз пальці зламаю.

— Пані суддя, зафіксуйте погрозу фізичної розправи! — Сай швидко відсунувся назад. — Це неконструктивні переговори!

— Саю, ти не банк! Ти не можеш видавати кредити! — зірвалася Поліна, нервово перебираючи банкноти в касі. — І взагалі, чому твоя фішка стоїть на іншому кінці поля? Ти ж кидав кубики і в тебе випало п'ять, ти мав стати на "Податок на розкіш"!

Сай кліпнув з максимально щирим і глибоко обуреним виглядом:
— Поліно, я настільки розкішний, що маю ще якісь податки платити? Це вже ні в які ворота! Моя фішка просто відмовилася туди ставати з ідейних міркувань.

— Здається, Сай щойно винайшов ухилення від сплати податків на рівні квантової фізики, — пирхнула Аліса. — Даріане, ми можемо це якось запатентувати?

Даріан проігнорував хаос, продовжуючи нерухомо дивитися на Максима.
— Максиме. Дві тисячі.

Максим мовчки порився у своїх картках, дістав "Звільнення з в'язниці" і недбало кинув її на стіл перед Даріаном.
— Це посвідчення СБУ. Я конфіскую твій готель в інтересах національної безпеки.

— ТА НЕМАЄ ТАКОГО В ПРАВИЛАХ! — простогнала Поліна, безсило падаючи обличчям на стіл.

Сід біля стіни просто злегка посміхнувся, спостерігаючи за цим.

Максим подивився на Поліну, яка все ще безсило лежала обличчям на столі.

— А шо тоді є в правилах? — похмуро поцікавився він, ховаючи свою картку "звільнення з в'язниці" назад.

Поліна важко зітхнула, підвела голову і поправила окуляри, які з'їхали набік.

— В правилах є те, що ти маєш дати йому дві тисячі готівкою. І все. Ніякого СБУ, ніяких масок-шоу.

— Та які дві тисячі?! — Максим обурено тицьнув пальцем в ігрове поле. — Ти взагалі туди дивилася? Він вже пів міста викупив!

Усі за столом одночасно замовкли. Навіть Сай, який саме намагався непомітно відсунути свою фішку кудись у безпечний куточок поля, зупинився і уважно опустив очі на карту.

Сід зі свого місця біля стіни теж кинув погляд на стіл. Даріан і справді часу не гаяв. Поки ці троє влаштовували балаган, сперечаючись про рейдерські захоплення, мікрокредити та ідейну відмову платити податки на розкіш, він тихо діяв. Він скупив майже всі доступні вулиці, вокзали та комунальні підприємства, щільно забудувавши їх червоними пластиковими готелями. Економічна імперія Даріана виглядала масштабно і безнадійно для будь-якого іншого гравця.

Поліна привідкрила рот, розглядаючи поле.

Вона перевела погляд на Даріана, який чекав на гроші, потім на Максима. Зрештою зібралася, випрямила спину і поклала долоні на банківську касу.

— Правила є правила, Максе, — безжально констатувала вона. — Відраховуй дві тисячі.

Максим невдоволено скрипнув зубами, але почав ритися у своїй купці грошей. Він довго збирав усі дрібні банкноти, похмуро перерахував їх і з важким зітханням кинув на стіл перед Даріаном.

— Тисяча сімсот, — буркнув він.

Поліна професійним жестом підсунула гроші до себе, швидко проглянула купюри і вимогливо простягнула руку:

— Ще триста, Максе. Оренда коштує дві тисячі.

— Немає, — сухо відрізав Макс, похмуро дивлячись на порожнє місце на столі, де щойно лежав увесь його ігровий капітал.

У цю ж секунду Сай, який сидів поруч, помітно пожвавішав. Він легенько штовхнув Максима ліктем у бік, нахилився до нього і прошепотів:

— Максику, братику... моя пропозиція ще в силі. Триста баксів прямо зараз, умови ти знаєш. Що скажеш? Рятуємо твій бізнес?

Максим тільки-но повернув голову до Сая, збираючись пообіцяти йому довгу і болісну фізичну розправу за ці "мікрокредити", як рівний голос Даріана розрізав шум над столом.

— Можеш забрати ці тисячу сімсот собі, — спокійно промовив Даріан, навіть не глянувши на гроші, що лежали перед ним. Він злегка схилив голову, дивлячись на Максима. — Але ти віддаєш мені завод і ресторан.

Максим насупився, але Поліна миттєво втрутилася.

— Почекайте, так не можна! — обурилася вона, швидко звіряючись із вартістю нерухомості на ігровому полі. — Завод і ресторан разом коштують всього тисячу двісті! А він винен вам дві тисячі! Ця угода абсолютно нерівноцінна і не покриває боргу!

Даріан перевів погляд на Поліну, витримав коротку паузу, а потім знову подивився на Максима.

— Або ти банкрут і вилітаєш з гри прямо зараз, — крижаним тоном констатував Даріан, — або давай ці дві клітинки. Вибір за тобою.

Сай ще раз штовхнув Максима ліктем. Його обличчя розтягнулося в посмішці, і він відкрив рота.

Але перш ніж він встиг вимовити хоч слово, над столом майнула тонка рука. Аліса з абсолютно недбалим виглядом жбурнула прямо на середину ігрового поля три монополістичні купюри по сто доларів.

— У нього сьогодні день народження, — безапеляційно заявила вона, ліниво підпираючи щоку рукою. — Це мій подарунок імениннику. Гуляй, Максику.

Сай розчаровано застогнав і схопився за голову. Поліна відкрила рота, але перехопила погляд Аліси і зітхнула, махнувши рукою.

Максим повернув голову і довго, не кліпаючи, дивився на Алісу. Вона у відповідь лише грайливо посміхнулася. Нічого не сказавши, він спокійно згріб її триста доларів, докинув їх до своїх тисячі сімсот і посунув рівну пачку грошей через усе поле прямо до Даріана.

— Оренда сплачена, — сухо констатував він. — Завод і ресторан залишаються в мене.

Даріан мовчки опустив очі на дві тисячі. Він перевів погляд на Алісу, яка кліпала віями. Даріан не вимовив ні слова, лише відкинувся на спинку крісла.

Сай театрально застогнав, схопившись за голову, і відкинувся на спинку стільця так, що той жалібно рипнув.

— Ну Алісо! — завив він на всю кімнату. — Ну рибка ж уже була на гачку! Мамонт уже сам біг на спис і просив зробити з нього шашлик! Бабуся вже майже продиктувала мені три цифри зі звороту своєї пенсійної картки!

Він розпачливо сплеснув руками, дивлячись на свої порожні долоні:
— Лох уже сидів у нотаріуса і добровільно переписував на мене батьківську хрущовку! Муха не просто прилипла до павутини, вона вже там іпотеку взяла! Клієнт був теплий, як біляш на вокзалі, і готовий купувати в мене повітря по акції 1+1!

Аліса не витримала. Вона дзвінко гепнула долонею по столу, аж фішки на полі підстрибнули.

— Всьооооооооооо! — крикнула вона, попереджувально тицьнувши в нього пальцем. — Ще одна аналогія, і я начну стучать!

Сід, мовчки спостерігаючи за цим зі свого місця біля стіни, ледь помітно хмикнув.

Сай миттєво втиснувся в стілець, злякано піднявши долоні.
— Пані суддя! Працівникам кол-центрів погрожують фізичною розправою!

Поліна швидко постукала кісточками пальців по столу, намагаючись вгамувати цей хаос і поправляючи окуляри.
— Так, шановні кримінальні авторитети і телефонні шахраї, заспокоїлися! Ваш лохотрон офіційно накрито. У нас хід Аліси. Кидай кубики.

Аліса грайливо потрясла кубики в долонях і з легким цокотом кинула їх на стіл. Випало вісім. Вона пересунула свою фішку, дивлячись на Даріана.

Вона відкинулася на спинку стільця, склала руки на грудях і посміхнулася.

— Поліно, як наш найчесніший і непідкупний суддя... — солодко протягнула Аліса. — Нагадай-но мені статтю за відмивання коштів та зберігання краденого майна банку в особливо великих розмірах.

Поліна розгублено поправила окуляри.
— Якого краденого майна? Це Монополія, тут немає такої статті...

— О, в нашій Монополії є все, — Аліса нахилилася вперед і постукала ідеальним манікюром по трьох сотенних купюрах, які лежали поверх стопки Даріана. — Даріане, ти щойно дуже вдало прийняв орендну плату за свій розкішний Хрещатик. Але є один нюанс. Ці триста доларів — мічені.

Даріан ледь помітно звузив очі, але обличчя його залишилося непроникним. Максим завмер, перевівши погляд на гроші.

— Поясни, — рівно промовив Даріан.

— Залюбки, — Аліса весело підморгнула Саю, який раптом зблід. — Сім хвилин тому наш шановний Сай вкрав з каси п'ятдесят доларів. Макс його зловив. Але Макс зловив його тільки на п'ятдесяти. До цього Сай тихенько потягнув ще три сотні. Я це бачила. І, як справжній рекетир, вилучила їх у нього за мовчання.

Сай голосно зглотнув і сповз нижче на стільці під важким і багатообіцяючим поглядом Максима.

— Потім, — продовжила Аліса, — я передала їх Максу. Макс передав їх тобі, Даріане, а ти поклав їх у свою касу, легалізувавши брудні гроші.

У кімнаті запала тиша.

— Отже, що ми маємо, — Аліса загнула палець. — Ти, Даріане, — співучасник фінансового злочину і власник крадених активів. Поліно, як представник закону, ти зобов'язана конфіскувати його майно.

— Конфіскувати... Хрещатик? — прошепотіла шокована Поліна, переводячи погляд з Аліси на Даріана.

— Саме так, — Аліса хижо всміхнулася. — А оскільки я викрила цю тіньову схему і провела геніальну контрольну закупку під прикриттям, держава передає цей конфіскований актив мені як премію за пильність. Хрещатик мій. Разом із готелями.

Сай витер уявну сльозу, дивлячись на Алісу з непідробним благоговінням:
— Боже... Це найкраща підстава, яку я бачив у своєму житті. Алісо, я хочу від тебя фінансових пірамід.

Даріан кілька секунд мовчки дивився на ті самі триста доларів, потім перевів погляд на дівчину. Жодного гніву чи роздратування. На його обличчі з'явилася та сама рідкісна, ледь помітна усмішка шахіста, який гідно оцінив бездоганний хід супротивника.

— Грамотна схема. Рейдерство через контрольну закупку. Ти мене зробила, — спокійно констатував Даріан. — Забирай.

Даріан спокійно взяв усі картки Хрещатика і посунув їх через стіл до Аліси.

Але не встигли вони доїхати до неї, як рука Сая блискавично виринула з-під столу і вихопила одну з карток. Він миттєво притиснув її до себе.

— Це мені за допомогу, — задоволено заявив він. — Комісія за фінансовий консалтинг.

Аліса обурено вдарила долонею по столу.
— Яку ще допомогу?! Ти взагалі нічого не зробив!

— Як це нічого? — Сай зробив максимально ображене обличчя, притискаючи картку до грудей.

— Отак! — передражнила його Аліса, нахиляючись через стіл. — Гроші чиї були?

Сай незворушно знизав плечима:
— Банка.

— От! А позичив їх хто? — з натиском запитав він.

Поліна обурено вигукнула з місця судді:
— Ти вкрав їх! З каси!

— Нєт, я не крав! — гордо заявив Сай.

— Все одно це не твоя карточка, — Аліса вимогливо простягнула руку. — Віддавай сюди.

Сай швидко накрив вкрадену картку обома руками, наче захищав останній рубіж оборони.
— Не віддам! Пізно! Я вже інтегрував її у свою систему.

Аліса закотила очі і глузливо пирхнула:
— Куди ти там її інтегрував, махінатор? У тебе там одні готелі на половині поля, і ще молочний завод, який ти, до речі, в мене теж вкрав!

Сай діловито поправив невидиму краватку і підняв вказівний палець догори.
— По-перше, я нічого не крав, это було злиття і поглинання активів. А по-друге... молоко — це стратегічно важливо! Це у нас коктейлі в міні-барах, це блінчики на сніданок і ще там шось з молоком... — він швидко змахнув рукою, відганяючи зайві питання. — Кароче, всьо! Чий там наступний хід?

Даріан, повністю ігноруючи бізнес-лекцію Сая про стратегічне значення млинців, незворушно взяв кубики. Короткий стукіт пластику по столу. Його фішка методично відрахувала клітинки і завмерла рівно на кутку з написом "В'язниця".

Сай аж підскочив на місці, ледь не перекинувши свій "чесно інтегрований" Хрещатик.

— ОПАААА! — переможно заволав він, натхненно тицяючи пальцем убік незворушного Даріана. — Карма! Вор должен сідеть в тюрмє! Є, є все-таки справедливість у цій грі!

Сід від одвірка просто ледь помітно посміхнувся, стежачи за емоціями Сая.

Поліна різко підскочила з суддівського місця, ледь не розсипавши всю банківську касу, і зірвалася на крик:

— Так ти ж теж усе вкрав!! Ти пів гри тільки те й робиш, що крадеш гроші, цупиш чужі картки і вигадуєш фіктивні податки!

Сай повернувся до неї. На його обличчі не здригнувся жоден м'яз. Він подивився на Поліну.

— Я нічого не крав, — абсолютно спокійно і з легкою докорою в голосі відповів він. — Ніколи. Ні в кого.

Поліна дивилася на нього кілька секунд. Потім видихнула, опустилася на свій стілець і закрила обличчя руками.

Аліса поплескала її по спині, а Даріан у своїй пластиковій в'язниці просто схрестив руки на грудях.

Черга дійшла до Сая. Він з максимально пафосним виглядом потер кубики в долонях, ніби професійний гравець у казино, подув на них "на удачу" і кинув на стіл.

Пластик дзвінко прокотився по картону і завмер. Випало п'ять.

Сай бадьоро відрахував п'ять клітинок своєю фішкою і раптом зупинився. Його ідеальний, ретельно прорахований маршрут закінчився рівно на тій самій клітинці, де вже сидів Даріан. У в'язниці.

Аліса вибухнула реготом, відкинувши голову назад і плескаючи в долоні. Поліна підвела погляд і видихнула.

Сай на секунду закліпав очима, дивлячись на свою фішку за ґратами. Він швидко озирнувся і тихенько підчепив ніжку столу своєю ногою.

Стіл легенько підстрибнув. Кубик, що лежав на п'ятірці, хитнувся і м'яко перекинувся на шість.

— Ні-ні-ні-ні-ні! — миттєво підскочила Поліна, тицяючи пальцем у кубик. Окуляри знову з'їхали їй на ніс. — Так не можна! Я бачила, там було п'ять! Ти зараз сидиш у тюрмі!

Сай незворушно поправив комірець і подивився на кубик із виглядом експерта-фізика.

— Ну, було п'ять, не сперечаюся, — філософськи погодився він, розводячи руками. — Але бачиш, він просто не до кінця докрутився. Інерція, закони фізики, вібрації простору... Він докрутився, і стало шість. Я ходжу далі.

Аліса прикрила рот долонею, тихо сміючись із цього «наукового» обґрунтування.

Черга дійшла до Максима. Він мовчки взяв кубики, кинув їх на стіл і посунув фішку. Вона зупинилася на єдиній будівлі, яка ще дивом залишалася нічийною на цьому розграбованому полі.

— Шістсот доларів, — одразу ж озвалася Поліна.

Максим насупився, важко дивлячись на порожню клітинку.

— Які шістсот доларів?

Поліна закрила голову руками.

— Плати, Максиме, — простогнала вона крізь пальці.

— Так воно ж нічийне, — щиро не зрозумів Макс, тицяючи пальцем у картон. — Кому я маю платити? Забудовнику? Я просто зайняв пустир.

Аліса пирхнула від сміху, підпираючи щоку рукою і з цікавістю спостерігаючи за ним.

Поліна на секунду завмерла. Вона привідкрила рота, але потім швидко замахала руками.

— Ні-ні-ні, не можна! — вона замахала руками. — Немає грошей — не можеш купити. Все.

Не встигла вона це сказати, як Аліса недбалим жестом жбурнула через стіл купюри. Рівно шістсот доларів м'яко приземлилися прямо перед Максимом.

— Давай, купи його, — весело підморгнула вона.

Максим без зайвих розмов згріб подаровані гроші, віддав їх у банк і спокійно забрав картку будівлі собі.

Поліна подивилася на транзакцію і приречено видихнула, опустивши руки.

— Добре... — приречено видихнула вона, опустивши руки. — Давай, Алісо, далі ти кидай.

Аліса з легким дзвоном кинула кубики на стіл. Відрахувавши клітинки, вона зупинилася на території Даріана. Замість того, щоб засмучуватися чи платити оренду, вона примружилася, оцінюючи його масштабну забудову. З хижою усмішкою Аліса розділила всі свої фінанси навпіл і впевнено посунула цю величезну стопку грошей Даріану.

— Я викуповую твою найдорожчу будівлю, — безапеляційно заявила вона.

Даріан спокійно подивився на значну купу грошей, яку Аліса посунула на середину столу. На його обличчі не здригнувся жоден м'яз. Він не став сперечатися, торгуватися чи нагадувати про правила. Він просто взяв картку своєї найдорожчої будівлі і посунув її через стіл дівчині.

— Добре. Бери, — рівним, абсолютно буденним голосом відповів він, навіть не перераховуючи купюри.

У кімнаті запала тиша. Чути було тільки гудіння холодильника.

Аліса завмерла. Її рука зависла в повітрі. Вона кліпала очима, дивлячись на Даріана.

Поліна впустила ручку, яка з гуркотом покотилася по столу. Вона перевела розгублений погляд з карток Даріана на Алісу і назад.

— Але... Даріане! — не витримала Поліна, її голос аж зірвався. — Це же ваш найприбутковіший актив! Він приносив вам найбільше ренти! Ви щойно добровільно віддали їй перемогу! Навіщо?!

Сай підозріло примружився. Він нахилився над столом і почав заглядати під продану картку.

— Шеф, вас хтось шантажує? — насторожено прошепотів Сай. — Вас взяли в заручники? Моргніть двічі, якщо потрібна тактична евакуація. Я вже викликаю вертоліт.

Максим похмуро схрестив руки на грудях. Він буравив Даріана своїм найважчим, скануючим поглядом, намагаючись прорахувати наміри супротивника.

— Це пастка, — абсолютно безапеляційно констатував Максим. — Він сто відсотків щось задумав. Це стратегічний злив активів перед якоюсь катастрофою. Алісо, не бери.

Але Даріан, повністю ігноруючи їхню параною, лише незворушно потягнувся за своєю чашкою кави, залишаючи всіх за столом у стані глибокого екзистенційного та економічного шоку.

Аліса звузила очі, підозріло розглядаючи Даріана.

— А я візьму, — зухвало заявила вона. — Він просто блефує. У нього немає ніякого плану.

Вона швидким рухом згребла картку зі столу, притиснувши її до себе, і посунула Даріану величезну стопку своєї готівки.

Даріан незворушно прийняв гроші. Він не став їх перераховувати, лише акуратно поклав біля себе і плавно склав руки в замок. Настала його черга. Даріан спокійно взяв кубики і кинув їх на стіл. Фішка відрахувала кроки і зупинилася на полі "Шанс".

Він потягнувся до колоди, дістав верхню картку і рівним, низьким голосом зачитав:
— "Глобальний податковий аудит. Усі гравці зобов'язані негайно сплатити в банк податок готівкою у розмірі п'ятдесяти відсотків від загальної вартості всього свого майна".

У кімнаті запала тиша.

Даріан підняв свій холодний, розрахунковий погляд на Алісу.
— Ти щойно купила найдорожчий актив у грі, — сухо констатував він. — Твоя майнова вартість злетіла до небес. Але щоб купити його, ти добровільно віддала мені всю свою ліквідну готівку. Тобі нічим платити податок. Ти банкрут.

Поліна забігала очима по столу.
— Боже мій... — прошепотіла вона, в шоці дивлячись на Даріана. — Максиме, ти теж банкрут! Ти віддав останні гроші за оренду і купівлю того пустиря!

Сай, який до цього моменту намагався злитися з інтер'єром, нервово зглотнув.
— А я? Я ж малий бізнес! Мої залізниці коштують копійки!

— Твої сорок сім вкрадених доларів не покриють навіть відсоток за твій молокозавод, — безапеляційно відрізав Даріан. — Ти теж вилітаєш.

Поліна розгублено перевела погляд на величезну купу грошей, що лежала перед Даріаном.
— Але ж... вам теж треба платити відсоток! У вас пів міста!

Даріан ледь помітно схилив голову. На його обличчі з'явилася усмішка.
— Саме так. Але завдяки Алісі, яка люб'язно викупила мою будівлю за астрономічну суму, і Максиму, який сплатив дві тисячі ренти, я єдиний за цим столом маю достатньо готівки, щоб покрити свої податки.

Він спокійно відрахував потрібну суму і посунув її Поліні в банк.
— Решта гравців — неплатоспроможні банкрути. Монополія встановлена. Гра закінчена. Я виграв.

Аліса розчаровано відкинула свої картки на стіл.

— Ти це спеціально, — сказала вона, дивлячись на Даріана. — З самого початку.

Даріан мовчки допив каву.

Сай ще кілька секунд дивився на поле, потім важко зітхнув і відштовхнувся від столу.

— Я вимагаю реванш, — заявив він. — І цього разу я буду банком.

— Ти не будеш банком ніколи, — відрізала Поліна.

— Чому?!

Усі за столом подивилися на нього.

— Ладно, — Сай підняв руки. — Справедливо.

Макс піднявся, пройшов до кухонної стійки і ввімкнув чайник. Аліса підтягнула ноги на стілець і обхопила коліна руками. Сід все ще стояв біля стіни, але вже не схрестивши руки — просто спираючись плечем на дверний отвір.

Поліна тихо збирала банкноти назад у коробку.

Ніхто не поспішав йти.

Чайник закипів. Макс дістав чашки — мовчки порахувавши, взяв шість.

Сай потягнувся до кубиків.

— Ще партію?

— Ні, — одночасно відповіли Поліна й Макс.

Аліса тихо засміялася.

Вони просиділи в кімнаті відпочинку ще довго. Не грали. Просто сиділи.