Тепло

Максим повільно видихнув. Звук рознісся порожнім переходом і згас біля технічного сектора.

Він відштовхнувся плечем від стіни і рушив уперед. Важкі підошви глухо стукали по бетону, здіймаючи дрібний сірий пил, який виблискував під тьмяними лампами. До кімнати Аліси залишався один поворот.

На стику коридорів тягнуло холодним протягом. З вентиляційної решітки долинав безперервний низький гул, що вібрував у стінах.

Аліса з'явилася раптово, ледь не врізавшись у нього на повороті. Боса, у розтягнутій сірій кофті, вона рухалася вздовж стіни, притримуючи волосся рукою. Побачивши Максима, дівчина різко зупинилася.

Обидва завмерли за крок один від одного. Він збирався покликати її, але не встиг вимовити ні слова.

Аліса різко вдихнула й відсахнулася. Вона опустилася в кутку коридору, втискаючись спиною в бетон і закриваючи голову руками.

— Не треба, — прошепотіла вона.

Максим застиг. Її плечі дрібно тремтіли під тонкою тканиною, а пальці ніг помітно стискалися від холодного бетону.

Погляд Максима опустився на її босі ноги. Обережно обійшовши дівчину, він зайшов до її відчиненої кімнати.

На полиці над столом стояла рамка з вицвілою фотографією. Максим підійшов ближче, дивився на неї кілька секунд, а потім узяв і перевернув на зворотний бік.

На картоні олівцем було написано: «Макс, Аліса, Кліо» та дата — «березень 2016 року». На знімку посередині стояла зовсім молода дівчина з тонкими рисами обличчя, густим темним кучерявим волоссям та ідеальною, теплою посмішкою, обіймаючи обох за плечі.

Поставивши рамку на місце, він застиг на кілька секунд.

Видихнув.

Швидко взяв зі стільця пару теплих вовняних шкарпеток і повернувся назад.

Аліса все так само сиділа під стіною, ховаючи обличчя. Її щиколотки були крижаними й задубілими від протягу.

Максим опустився перед нею на коліна, поклав шкарпетки поруч і обережно торкнувся її правої ноги. Дівчина смикнулася, підбираючи під себе коліна, але його долоні м'яко й надійно зафіксували її стопу.

Розтягнувши резинку, він натягнув першу шкарпетку на її холодні пальці. Друга опинилася на нозі за кілька секунд. Грубі пальці, вкриті шрамами та мозолями від зброї, діяли повільно, розгладжуючи кожну складку вовни.

Аліса не ворухнулася під час його дотиків. Коли Максим прибрав руки і підвівся, її плечі перестали здригатися.

Вона продовжувала сидіти в кутку, притиснувшись потилицею до бетону. Її погляд застиг в одній точці перед собою, ставши абсолютно порожнім і скляним. Очі не кліпали, а дихання було беззвучним, груди майже не здіймалися.

Він покликав її на ім'я, але відповіді не почув. Максим торкнувся плеча дівчини, але тіло під сірою тканиною кофти здавалося дерев'яним і не реагувало на дотик.

Підхопивши дівчину під спину й коліна, він підняв її. Підйом виявився легким — вона важила зовсім небагато. Її руки так і залишилися притиснутими до грудей.

Він відніс її до кімнати й обережно поклав на ліжко. Важка вовняна ковдра вкрила її до самого підборіддя, але Аліса навіть не заплющила очей, продовжуючи нерухомо дивитися в стелю.

Максим уже збирався йти, коли його погляд зачепився за полицю над письмовим столом. Серед металевих коробок з набоями та інструкцій з тактики сидів старий плюшевий ведмідь із надірваним вухом. Його колись коричневе хутро припало пилом, а замість ока чорніла проста пластикова намистина.

Цю дешеву іграшку він купив п'ять років тому на якійсь заправці під Харковом. Тоді Максим просто кинув ведмедя їй на коліна в машині замість подарунка на день народження.

Але ведмідь досі сидів тут, затиснутий між магазинами до пістолета та паперами.

Останній погляд на нерухому фігуру під ковдрою не приніс відповідей. Максим розвернувся й вийшов у порожній коридор, зачинивши за собою скляні двері.