Бенкет

Вони увійшли до зали.

Перед очима Макса блимнув інтерфейс.

< АНАЛІЗ ПЕРИМЕТРА ЗАВЕРШЕНО. >

< ІДЕНТИФІКОВАНО: 142 ГОСТІ. >

< ПОШУК ПРІОРИТЕТНИХ ЦІЛЕЙ АКТИВОВАНО. >

У залі було надто світло після нічного лісу. Люстри били по мармуру, по склу, по масках і прикрасах. Усюди рухалися люди в дорогих костюмах і сукнях, говорили тихо, сміялися, брали келихи з підносів.

Пахло парфумами, алкоголем і мокрим одягом. Дощ лишився за дверима, але на його шкірі все ще лишалася холодна волога.

Він ішов поруч із дівчиною. Для гостей це була вечірка. Для нього — зал з відкритими кутами, балконами, охороною і занадто великою кількістю людей.

Інтерфейс накладав на все холодні позначки.

< ОБ'ЄКТ: ЦИВІЛЬНИЙ. ЗАГРОЗА: ВІДСУТНЯ. >

< ОБ'ЄКТ: ОХОРОНА. ПРИХОВАНА ЗБРОЯ. ДИСТАНЦІЯ: 12 МЕТРІВ. >

< СТАТУС: СПОСТЕРЕЖЕННЯ. >

Офіціант із срібним підносом з'явився перед ними майже одразу.

— Шампанське, мадам? Мсьє?

Дівчина легко всміхнулася і взяла келих.

— Дякую, любий.

Макс узяв другий келих. Скло було тонке. Він тримав його занадто обережно.

Дівчина нахилилася ближче, не прибираючи усмішки.

— Розслаб плечі. Ти тримаєш келих так, ніби зараз когось ним поріжеш.

Макс підніс келих до губ, але не випив. Його погляд ковзнув по балкону другого поверху.

— Я не розслабляюся. На балконі двоє. Уніформа не за розміром. Це не офіціанти.

— Ми тут відпочиваємо, пам'ятаєш?

— Ти відпочиваєш.

Вона ледь помітно зітхнула.

Вони повільно пройшли між гостями. Дівчина встигала всміхнутися комусь праворуч, обійти офіціанта, не зачепити поділом сукні стілець і водночас стежити за Максом.

Охоронець біля колони. Камера над аркою. Двоє людей біля сходів, які не торкнулися жодного келиха за весь час.

Потім інтерфейс різко підсвітив одну точку.

< ОБ'ЄКТ: ПОЛІНА В. (КАНДИДАТ). >

< ЛОКАЦІЯ: СЕКТОР C, БІЛЯ СКЛЯНОЇ СТІНИ. >

< СТАТУС: БЛОКУВАННЯ. >

Макс зупинився біля картини на стіні.

— Одинадцята година. Біля колони.

Дівчина стояла поруч і крутила келих у пальцях. Вона не повернула голови, тільки коротко скосила очі.

Поліна стояла біля панорамного вікна. На ній був строгий діловий костюм, і серед вечірніх суконь він одразу впадав в очі. Вона трималася рівно, але пальці на маленькій чорній сумочці тремтіли.

Навколо неї стояли троє чоловіків у смокінгах.

Один закривав їй шлях до зали. Другий стояв спиною до об'єктивів, перекриваючи огляд. Третій говорив найближче і весь час змушував її відступати до скла.

— Бачу.

— Лівий тримає руку в кишені. Там шприц або інжектор. Правий закриває огляд. Центральний тисне на неї.

Центральний чоловік зробив крок ближче. Він поклав руку Поліні на лікоть.

Поліна зблідла.

Система підсвітила пальці на її руці.

< ТИСК НА НЕРВОВИЙ ВУЗОЛ. >

Вона не закричала. Тільки міцніше стиснула сумочку і продовжила дивитися йому в очі.

— Вона ще пробує домовитися.

Дівчина допила шампанське одним ковтком і поставила келих на край найближчого столика.

— Тоді зіпсуємо їм вечір.

Вона пішла через залу.

Не прямо. Трохи нерівно. Плечі розслабилися, крок став легшим, у рухах з'явилася недбалість.

Офіціант проходив поруч із підносом.

Вона взяла з нього келих червоного вина, навіть не подивившись.

За пів метра до Поліни дівчина ніби спіткнулася. Її плече пішло вперед, рука різко смикнулася, і темне вино вилетіло з келиха широкою плямою.

Воно залило світлий піджак одного чоловіка, зачепило другого, розтеклося по костюму Поліни і щедро бризнуло на саму дівчину.

— А-а-а! Моя сукня! Ти що наробив, ідіот?!

Лівий чоловік інстинктивно висмикнув руку з кишені. Правий озирнувся на гостей. Центральний на мить випустив лікоть Поліни.

Люди навколо завмерли. Кілька гостей обернулися. Хтось притих, хтось навпаки підійшов ближче.

Кільце навколо Поліни розсипалося.

Макс рушив до них.

Перед очима побігли рядки.

< КОНФЛІКТ ВИЯВЛЕНО. >

< СОЦІАЛЬНИЙ ПРОТОКОЛ: П'ЯНА СВАРКА. >

< ДЖЕРЕЛО: ТРЕНУВАЛЬНИЙ МОДУЛЬ "СВІТСЬКІ КОНФЛІКТИ". >

< РОЛЬ: ЗЛИЙ ЧОЛОВІК. >

< ПОВЕДІНКА: ГУЧНО. ВПЕВНЕНО. НЕ ДИВИТИСЯ НА ЦІЛЬ ДОВШЕ СЕКУНДИ. >

< ФРАЗА: "ЗАМОВКНИ. ТИ ЗНОВУ НАПИЛАСЯ." >

Макс схопив дівчину за руку і гаркнув на весь зал.

— Замовкни. Ти знову напилася.

Вона різко повернула до нього голову, привідкрила рот, але він уже розвернувся до Поліни й чоловіків.

< КОРЕКЦІЯ: ПРИВЕРНУТИ УВАГУ ДО ПАРИ. ЗНЯТИ ФОКУС ІЗ ПОЛІНИ. >

< ФРАЗА: "ТИ ОБЛИЛА ЛЮДЕЙ. ГОСПОДИ, ВИБАЧТЕ ЇЙ." >

— Ти облила людей. Господи, вибачте їй.

Лівий чоловік зробив пів кроку до нього. Макс не відступив. Він дістав із внутрішньої кишені дві візитки.

< РЕАКЦІЯ ЦІЛІ: АГРЕСІЯ. >

< КОРЕКЦІЯ: НЕ ВІДСТУПАТИ. ПЕРЕКЛАСТИ КОНФЛІКТ У ГРОШІ. >

< ДІЯ: ПЕРЕДАТИ ОБ'ЄКТ 1. >

< ФРАЗА: "НАДІШЛІТЬ РАХУНОК ЗА ХІМЧИСТКУ. МИ ВСЕ ВІДШКОДУЄМО." >

— Надішліть рахунок за хімчистку. Ми все відшкодуємо.

Він тицьнув першу візитку в руку чоловіку. Той узяв її автоматично.

Макс повернувся до Поліни.

< КОРЕКЦІЯ: ЗНИЗИТИ ГОЛОС. КОНТАКТ ОЧЕЙ: 0.5 СЕКУНДИ. >

< ДІЯ: ПЕРЕДАТИ ОБ'ЄКТ 2. >

< ФРАЗА: "І ВАМ, ПАНІ, МОЇ ВИБАЧЕННЯ." >

— І вам, пані, мої вибачення.

Він втиснув другу візитку їй у мокру долоню. Зворотним боком догори.

Поліна не змінила виразу обличчя, але її пальці одразу стиснули картон.

< ПІДТВЕРДЖЕННЯ: ОБ'ЄКТ ПРИЙНЯВ ПОВІДОМЛЕННЯ. >

< СЦЕНАРІЙ: ВІДХІД ІЗ СОРОМОМ. >

< ФРАЗА: "ХОДІМО. НЕГАЙНО. ТИ МЕНЕ ЗГАНЬБИЛА." >

Макс різко потягнув дівчину за собою.

— Ходімо. Негайно. Ти мене зганьбила.

Вони пішли геть. Дівчина шипіла щось про сукню. Макс відповідав коротко і зло.

Поліна залишилася біля скла.

Вона повільно опустила очі на візитку.

На звороті чорним маркером було написано:

ВБИВЦІ. ТУАЛЕТ 2 ПОВЕРХ. ВІКНО. БІЖИ.

Поліна стиснула папір так сильно, що він зігнувся в долоні.

Вона підняла голову, подивилася на чоловіка перед собою і різко змінила голос.

— Боже, подивіться на мене! У мене промова через десять хвилин. Я не можу вийти на сцену в такому вигляді.

Чоловік кліпнув.

— Ми...

— Я в туалет. Терміново. Знайдіть серветки або когось із персоналу.

Вона не чекала відповіді.

Пішла до сходів швидко, але не побігла. Спина рівна, крок діловий.

Щойно Поліна зникла за поворотом мармурових перил, вона підхопила поділ спідниці і рвонула на другий поверх.

У туалеті було порожньо.

Поліна зачинила двері і кинулася до вікна. Воно відкривалося у внутрішній двір. Унизу було темно, мокрий камінь блищав після дощу.

Вона вчепилася в підвіконня і подивилася вниз.

Високо.

За спиною клацнув замок.

Поліна різко обернулася і втиснулася спиною в кахельну стіну.

До туалету зайшла та сама дівчина в заляпаній вином сукні.

— Ти москаль?

Поліна кілька секунд просто дивилася на неї.

— Що?

Дівчина нетерпляче цокнула язиком.

— Ти. Москаль?

— Ні. Звісно ні.

— Тоді скачи.

Поліна перевела погляд із неї на чорне вікно.

— Куди?

Дівчина зачинила двері, клацнула засувкою і підійшла ближче. Від неї пахло вином, дощем і чимось різким, схожим на метал.

— Знімай туфлі і стрибай у вікно.

— Я не можу. Там високо.

— Не розіб'єшся.

— Звідки ти знаєш?

— Бо якщо розіб'єшся, я буду дуже незадоволена.

За дверима, десь далеко внизу, почулися голоси.

Дівчина нахилилася до неї ближче.

— Швидше, Поліно. Інакше нас тут разом з тобою присплять.

Поліна тремтячими руками скинула туфлі. Босі ноги торкнулися холодної плитки. Вона залізла на підвіконня, вчепилася пальцями в раму і обережно виставила одну ногу назовні.

Нічне повітря вдарило в обличчя.

Унизу нічого не було видно.

— Я зараз. Я тільки...

Дівчина підійшла ззаду і сильно штовхнула її в спину.

Поліна зірвалася вниз.

Її крик одразу загубився в шумі вітру й дощу.

Дівчина нахилилася через підвіконня і подивилася вниз.

— 5 секунд, пальот нормальний.

І коротко засміялася.

Минуло дві хвилини.

У залі центральний чоловік перестав витирати пляму на лацкані. Він подивився на сходи, де зникла Поліна, потім на місце, де ще недавно сварилася п'яна пара. Там уже нікого не було.

— Її немає в туалеті, — прошипів він у прихований мікрофон. — Це вистава. Код червоний. Блокувати всі виходи.

Троє чоловіків у смокінгах кинулися до сходів, розштовхуючи гостей і офіціантів.

На другому поверсі дівчина все ще стояла біля відчиненого вікна. На плитці лишилися туфлі Поліни.

Вона глянула на них, нахилила голову і підхопила за ремінці.

— Гарні. Шкода залишати.

Туфлі полетіли у вікно слідом за власницею.

Вона дістала тонкий темний трос і закріпила один кінець за ручку дверей. Відступила до вікна, розмотуючи котушку. Другий кінець перекинула через масивну раму і затягнула, залишивши запас для ривка дверей на себе.

Потім стала на підвіконня.

У правій руці була відкрита пудрениця. До її петлі був причеплений тонкий чорний шнур, схований у рукаві. У лівій — натягнутий трос.

Вона скинула власні туфлі і теж відправила їх у двір. Боса ступня стала на мокрий камінь карниза.

За дверима почулися швидкі кроки.

Удар.

Замок клацнув, двері різко відчинилися, і двоє чоловіків у смокінгах увірвалися всередину. Вони одразу побачили відчинене вікно і її на підвіконні.

Зробили крок уперед. Перетнули поріг.

— Лови.

Пудрениця полетіла їм під ноги.

Сухий хлопок. Замість пудри в повітря вдарив перцевий газ. Тісну кімнату за кілька секунд заповнила густа руда хмара.

Чоловіки закричали, схопилися за обличчя і впали на коліна.

Дівчина смикнула короткий шнур. Пудрениця ковзнула по плитці назад до вікна, і вона підхопила її, навіть не дивлячись.

Дівчина різко смикнула трос.

Двері за їхніми спинами зачинилися з важким ударом.

Вона швидко затягнула петлю на клямці вікна, блокуючи двері. Потім двічі обмотала вільний кінець навколо долонь. Товста тканина рукавичок прийняла на себе тертя троса.

Вона зробила крок назад.

І зісковзнула вниз по тросу.