Втеча

Внизу, у внутрішньому дворі, було темно.

Поліна падала і не могла навіть нормально закричати. Повітря било в обличчя, сукня плуталася біля ніг, а чорний квадрат вікна над головою швидко віддалявся.

Її перехопили в повітрі. Ривок був різкий. Щось під його смокінгом глухо клацнуло, компенсуючи удар, і за мить босі ноги Поліни торкнулися мокрої трави.

Коліна Поліни підкосилися. Вона ледь втрималася на ногах.

Перед нею був Макс. У смокінгу. З мокрим волоссям.

— Дихай.

Поліна хапнула ротом повітря, але з грудей вирвалося лише хрипке сіпання.

Зверху щось упало поруч із нею.

Тук. Тук.

Дві чорні туфлі впали в траву біля її босих ніг.

Поруч упала ще одна пара туфель.

По стіні безшумно ковзнула темна фігура.

Дівчина спускалася на тросі, ногами відштовхуючись від стіни. Пудрениця вже була схована в рукаві.

Вона торкнулася землі м'яко, пружинячи в колінах, і одразу відпустила трос.

Тонка чорна лінія сіпнулася вгору, потім розсипалася в повітрі дрібним пилом. Дощ швидко прибив його до трави.

Вона глянула на долоні. Шовк рукавичок був прорізаний. На тканині лишилися темні сліди від тертя, але шкіра була ціла.

— Двері зачинені. Газ усередині. Пудрениця зі мною.

Вона кинула короткий погляд на Макса.

— Периметр чистий?

Макс не відповів одразу.

Його очі швидко пройшли по двору: кущі, мокра стіна, декоративні дерева, службові двері, темний прохід до паркану.

— Майже.

З кущів за спиною Макса виступив третій.

Третій охоронець не побіг нагору з іншими. Він чекав унизу, у темряві, і тепер рвонув просто на Макса. У руці блиснув електрошоковий кийок.

Поліна побачила його першою. Рот відкрився, але горло спазмувало, заглушивши звук.

Макс не обернувся. Його тіло різко змістилося на пів кроку. Лікоть пішов назад коротко, без замаху.

Удар вийшов глухий.

Охоронець зігнувся і впав на коліна. Кийок випав із його руки в мокру траву і коротко затріщав синіми іскрами.

Поліна відступила на крок.

Макс розвернувся до нападника. Його дихання залишалося рівним.

Дівчина підійшла до охоронця. Той лежав у траві, хрипів і спирався на лікті, але рукам бракувало сили.

Вона поставила босу стопу йому на груди.

— Передай своєму босу: якщо він ще раз до неї наблизиться... ми відріжемо йому яйця. Буде у вас штатним оперним співаком. Ти мене зрозумів, зайчику?

Охоронець підняв на неї червоні очі.

І ледь кивнув.

Дівчина випросталася і підхопила з мокрої трави свої туфлі.

— Йдемо.

Вона взяла Поліну під лікоть.

Поліна здригнулася, але не вирвалася. Ноги слухалися погано, пальці мерзли від мокрої трави, в голові все ще стояв шум падіння.

— На одинадцяту годину. До східного сектора паркану. Наш охоронець зараз дуже уважно дивиться в інший бік.

Макс вже рухався попереду, сповільнюючи крок і озираючись на Поліну, яка підбирала туфлі.

— Тепер швидше.

Вони рушили через газон. Поліна бігла босоніж, міцно притискаючи туфлі до грудей.

Позаду, у будівлі, приглушено завила тривога. Світло біля входу змінилося на червоне. Десь усередині закричали люди. По фасаду ковзнули промені прожекторів.

Дівчина міцніше стиснула лікоть Поліни.

— Не дивись назад.

Поліна все одно на мить озирнулася.

У мокрій траві лишився охоронець. Над ним світилася стіна будівлі, а вище, на другому поверсі, з відчиненого вікна все ще валив рудий газ.

Поліна швидко відвернулася.

Попереду, біля паркану, темніла вузька діра в сітці. За нею починався ліс.

— Транспорт за цим лісом. Бігом.

Вони рвонули до діри в сітці.

Через кілька секунд їх уже не було видно з двору.